Волонтерство це те, що об’єднує тисячі різних людей, які здатні вплинути на долю тих, хто захищає Україну на землі, на небі та на морі. Історія двох волонтерських осередків «Львів. Опір» та «Львівська Волонтерська Кухня», які щодня виборюють місце під сонцем для ЗСУ.
Місце, де обʼєднуються душі заради однієї мети
– В обід тут життя вирує, – каже Наталія з гарячого цеху Волонтерської Кухні. Вона пропрацювала у сфері обслуговування на кухні вже 20 років, але, звільнившись, її руки та чималий досвід знову стали потрібними у добровільному приготуванні їжі для військових. Волонтерка Наталія зізнається, що на цій кухні вона отримує приємну втому, адже робить це для тих, хто щоденно турбується про нашу безпеку. Із жовтня 2024 року Наталія трудиться, аби приготувати справжні поживні делікатеси для ЗСУ: тушкована картопля, різні супи, зокрема із фрикадельками. У перші місяці своєї волонтерської діяльності розчулено плакала від отриманих відгуків військовослужбовців.
Вони називають все фрикадельками, а головне це те, що бригада побувала ніби вдома, – з усмішкою промовляє волонтерка.
Наталія волонтерить після робочого дня
Львівська Волонтерська Кухня функціонує з 2014 року і відома у приготуванні гречаного та горохового супу, бульйону, борщу, розсольнику та у виготовленні енергетичних батончиків.
– Все натуральне, хіба кульок не натуральний, – розповідає волонтерка Ірина, яка вже понад 9 років працює у громадській організації.
А от складники у супах не розголошує, адже вважає це таємницею Кухні. Процес перед відправкою їжі на фронт є доволі багатогранним: спочатку реторт-пакети з їжею проходять запайку, а після цього волонтери стерилізують харчові продукти в автоклавах, аби уникнути зараження від зовнішніх вірусів.
І найголовніше у цьому процесі це люди, які щоденно приходять і волонтерять задля майбутнього успіху. Це студенти, іноземці, матері, діти, люди старшого віку. Вони роблять прості, але водночас необхідні завдання: очищають картоплю, моркву, буряк, розвантажують продукти, дроблять горіхи та змішують з медом, аби військові споживали не лише необхідну їжу, але й «вітамінну бомбу».
– Приємно бачити в очах іскру, цікавість та щире бажання творити добро, – ділиться враженнями про волонтерів студентка 4 курсу факультету журналістики ЛНУ імені Івана Франка Дарʼя Міхєєва. Дівчина лише тиждень відвідує львівський простір, а вже встигла звикнути до людей, з якими працює в осередку. До ухвалення цього рішення підштовхнув її друг з Канади, який також активно волонтерив на Кухні. Тепер Дарʼя є частиною маленької, але такої великої родини, яка заохочує людей з різних частин світу допомагати Україні.
– Львівська Волонтерська Кухня це місце душі. Заряд позитиву та тепла, – з впевненістю та гордістю промовляє студентка.
Кухня славиться великою кількістю іноземних волонтерів із Австралії, Канади, Чехії, Швейцарії. Це дуже відкриті та енергійні люди, які долучаються до будь-якої ініціативи та активно трудяться.
– Недостатньо донатити на збори, не можна просто дивитися та нічого не робити, ця війна є дуже близько до моєї країни, – схвильовано розповідає Кетрін з Чехії або, як її тут називають, Катруся. Таку форму імені придумав волонтер Ярослав, який має доньку Катрусю. Вперше у цьому волонтерському центрі вона побувала у вересні 2023 року, і відтоді її серце завжди з Україною. Кухня це не єдина волонтерська діяльність у її житті, адже вона є частиною команди мистецького проєкту «The Sunflower Dreams Project». Ідея-демонстрація мистецтва українських дітей через картини та проведення виставок у Європі. Здебільшого це роботи дітей з окупованих територій або зруйнованих міст росіянами.
Двадцятирічний Трент з Канади зізнається, що це його перший досвід у волонтерській діяльності.
– Я взагалі давно хотів приїхати в Україну і от зʼявився привід. Був неподалік Львова, бо подорожував Європою, – розповідає хлопець. І от вже з 13 березня він щоденно допомагає українцям у цій війні. Про Кухню Трент дізнався у хостелі через різних волонтерів. І вирішив спробувати себе вже не у ролі туриста.
– Моя подруга розповіла мені про Кухню, – ділиться досвідом життєрадісна волонтерка Сʼю з Австралії. Її головна мета є простою – допомагати Україні.
Така тенденція любові іноземців та стимул працювати на перспективу значно мотивує плідно волонтерити, аби покращити умови для ЗСУ. А ще іноземці знайомляться з українською культурою, вивчають нашу мову та розповідають про наших людей цілому світові.
Кетрін, Сʼю, Трент очищають буряк
Кетрін та її татуювання
– Проте, це навіть не більша частина іноземців, які активно допомагають Україні через Волонтерську Кухню.
Її українське коріння невпинно тягне повертатись до Батьківщини та робити все можливе заради збереження українського життя. Ольга – досвідчена волонтерка з організації «Рука допомоги», яку створила із кількома американськими партнерами. Цей волонтерський осередок не обмежується лише забезпеченням їжі для безхатченків, але й вони активно долучаються до військової допомоги.
Моє серце тут, в Україні, – з гордістю розповідає Ольга.
– Ми щодня чистили та варили понад 50 кілограмів овочів та продуктів, – ділиться Ольга із рутиною результативної волонтерської праці. Її погляд, її жага в очах під час спілкування все дужче підкреслює її вмотивованість до роботи. Досвід спілкування з міжнародними волонтерами познайомив її з культурою волонтерства.
– Це був чудовий спосіб познайомитися з іншими людьми та поділитися з ними кількома історіями, – розповідає волонтерка про свій життєвий шлях перебування на Волонтерській Кухні.
Ольга та Володимир, волонтери
Львівська Волонтерська Кухня це простір, де люди різних націй, різного віку та професій обʼєднуються в одне ціле, щоби зберегти українську націю.
Тут ритм великих сердець звучить однаково, або як працюють у «Львів. Опір»
– Сюди приходить сотня людей, щоб зняти стрес, – переконує засновниця «Львів. Опір» Ірина Кметь. Волонтерська організація розпочала свою роботу 28 лютого 2022 року. Звичайно, запити військових не змінились, але з кожним роком способи їхньої реалізації покращуються.
– Ідея «Опору» це насамперед контакт з військовими, – розповідає Ірина. Це важливо, аби забезпечити якісну допомогу для ЗСУ, бо саме вони розуміють, що саме їм потрібно для ефективного захисту країни.
– З товаришкою проходили повз і вирішили зайти, – так розповідає студентка Ірина про свій волонтерський досвід у «Львів.Опір».
Ірина активно плете маскувальну сітку кілька годин поспіль
Загалом робота в осередку «Опір» є багатогранною, тому що плетіння маскувальних сіток це одне із небагатьох завдань, до якого щодня долучаються волонтери. Цей процес можна назвати певним «ритуалом». Адже на завершення плетіння однієї сітки всі долучені до цієї роботи розкладають її або в осередку, або біля нього і для звітності опубліковують у соцмережах.
Ірина навчається на третьому курсі філософсько-богословського факультету в Українському католицькому університеті. Зазвичай вона займається плетінням сіток, але у разі потреби долучається до іншої роботи.
– Намагаюсь часто відвідувати «Опір», крім понеділка, бо у них вихідний, – ділиться студентка деталями своїх буднів.
– Я пробувала всюди волонтерити, але найбільше мені подобається тут, – ділиться своїм баченням пані Наталі, волонтерка з досвідом більше року. Її часто можна зустріти на стільці біля маскувальної сітки, адже, поєднуючи роботу у Водоканалі, не пропускає нагоди творити справжні надійні шедеври для військових.
– Краще через дві або три клітинки сітки завʼязувати тканину, – із захопленням вона розповідає про свою техніку під час плетіння.
Зокрема пані Наталія бере активну участь у створенні так званих каверів або маскувальних нашоломників, а саме їхньої основи.
– Вже на додачу мішковини та тканини у нашоломники не вистачає терпіння, – додає волонтерка.
У волонтерському осередку «Львів.Опір» є постійні запити від військових на розробку розпалювачів, які виготовляють із медичних компресів, горіхового лушпиння, саморобних сірників та засобів жіночої гігієни.
– Всі прикордонники замовляють ці горіхові розпалові дрова або, як їх називають військові, РГД, – розповідає керівниця Ірина Кметь.
Процес виготовлення розпалювачів є достатньо простим, адже потрібно лише горіхове лушпиння, чайник з парафіном та руки волонтера. Для такої роботи вік не є важливим, тому що не потребує додаткових зусиль у виконанні покрокового плану.
Горіхове лушпиння із залитим парафіном
Саморобні сірники у парафіні голівки яких фарбують лаком для кращого ефекту горіння у польових умовах
Готовий формат штормових сірників до відправлення у гарячі точки перебування військових
– Я раніше чула, що десь є, але не знала адреси, – розповідає 76-річна Надія про свої пошуки волонтерських центрів. Саме через Фейсбук знайомої вона волонтерить у «Львів.Опір» із січня 2025 року. Сюди приходить, аби палав не лише вогонь у ЗСУ, але й російська техніка. Знайомство з пані Надією відбулось у момент виготовлення розпалів за допомогою горіхів та сірників. У її очах не було видно втоми, лише можна було помітити, як результативно проходять її кілька годин в «Опорі».
– Можна себе знайти, – стверджує волонтерка Надія про можливості та перспективи участі у волонтерській діяльності.
Наступним етапом після занурення сірників у парафін відбувається фарбування їхніх голівок, аби горіння тривало довше. Адже у складних погодних умовах ця процедура забезпечить надійний та безпечний результат при запалюванні у будь-якому зовнішньому чи внутрішньому просторі.
У вільний час студенти історичного факультету Аліна та Вероніка долучаються до кінцевого етапу виготовлення саморобних сірників. Здебільшого вони фарбують голівки або плетуть сітки, адже саме це їм подобається найбільше.
– Про «Опір» ми дізнались через нашого викладача, – додають другокурсниці, які розпочали волонтерити з першого семестру 2024 року.
Після пар день досі залишається бути продуктивним та корисним
В Опорі робота не зупиняється на створенні розпалів та плетінні маскувальних сіток. Ще одним завданням, до якого часто долучається молоде покоління, є вироблення саморобних деталей для дронів, а саме запобіжників. Від якісного виконання роботи залежить чіткість падіння дронів.
Ірина Кметь демонструє одну із деталей для повноцінної роботи дронів
«Опір» – це насамперед про необмежений ресурс людей, які щодня приходять, аби занести харчові продукти, засоби гігієни чи доплести останній квадратний метр маскувальної сітки.
Перше правило волонтерського осередку «Львів.Опір» це лише прямий контакт із військовими, адже часто запити родичів, близьких та бійців підрозділів різняться.
Друге правило це звітність у соцмережах, тому що це важливо для підтримки довіри волонтерів та військових.
Пані Ірина звітує у соцмережах про речі, які через Нову Пошту передають українським військовим
– Сотня людей приходить, і лише пʼятеро від початку, – висловлюється керівниця осередку пані Ірина про реалії волонтерства. На жаль, активність благодійників зменшилась із початку повномасштабного вторгнення, і це є проблемою у розвитку волонтерського руху. Волонтерство це про порятунок, це про вдячність, це про витривалість та стійкість у цій війні. Психологічно ми зруйновані та травмовані, але фізично ми все ще можемо досягти те, чого так бракувало. Людяності. Обʼєднуємось у справі, а не у сварці, адже ми можемо бути свідомими, якщо внутрішньо прагнемо до цього.
Документальний фотопроєкт Христини Фикити «Ті, хто тримає тил» є кваліфікаційною роботою у формі практичного проєкту.
Презентація та захист відбудеться у червні 2025 року на факультеті журналістики ЛНУ імені Івана Франка.
Науковий консультант – Ярослав Табінський.