Перемагати проблеми як суперників

Денис Головко – гравець клубу «Садгора-Чорнівка» і футбольної команди Чернівецького національного університету на міжнародному рівні, учасник мініфутбольних і футзальних змагань, аматорський суддя футбольних матчів, розповів про український футбол після повномасштабного вторгнення Росії, важливість розвитку спорту під час війни та вміння сприймати життєві випробування як суперника.  

Яким був Ваш перший досвід гри у професійний футбол?                   

У ранньому віці почав відвідувати місцеву футбольну школу. І упродовж цих років брав участь у всеукраїнських юнацьких змаганнях. У 18 років уже тренувався з професійною командою і підписав перший контракт. В одному із матчів чемпіонату вийшов на заміну, відтоді почалась моя професійна кар’єра.

Ви грали у футбол ще до війни і продовжуєте зараз. Які зміни відбулись у футболі та й взагалі у спорті за цей час? Як війна змінила спорт?

Завжди існувало таке поняття, що спорт поза політикою. Але реалії показують, що це неможливо. Звичайно, дуже великий вплив має війна на спорт. Насамперед для розвитку спорту, просування та популяризації. Зупинилось піднесення як і команди, так і окремо кожного спортсмена. Якщо говорити про футбол, то, як і будь-який вид спорту, він є міжнародним. Тому міжнародні зв’язки, зокрема турніри аматорського рівня призупинили свою діяльність. І стало значно складніше вийти на вищий рівень, організувати відповідні змагання. Зрозуміло, якщо ми говоримо про гравців Збірної України, то в цьому для них особливих проблем немає. Але якщо брати до уваги футболістів-аматорів, то складніше стало вийти на міжнародний рівень, спробувати свої сили в інших країнах і позмагатися з гравцями інших збірних. Стосовно федерації та структур, які розвивали або створювали щось для спорту, то вони також зараз у стані замороження. Адже не знають, що буде далі і чого очікувати від завтрашніх подій.

Як вплинуло повномасштабне вторгнення Росії в Україну на Вашу спортивну кар’єру?

Якщо до війни працював, знав, що через два місяці будуть змагання, через рік планую бути десь там, то зараз з війною ставити якісь цілі складно. Тому змінився план тренувань і загальний план, який складає спортсмен для кар’єри. Як і в кожного футболіста у мене були думки спробувати себе на вищому рівні. Але війна зміщує все на певний час. 

Війна змінила Ваше ставлення до спорту?

Так, звичайно. Війна частково змінила думки про спорт. Раніше, коли займався, то думав, що так і повинно бути, а зараз приходить усвідомлення того, що не усім так пощастило і дехто або взагалі не займається своєю справою, або змушений підлаштовуватись під суворі реалії війни. З’явилося розуміння, що потрібно переосмислити і дякувати за те, що маю можливість займатися улюбленою справою.

Під час війни все ж продовжуються спортивні змагання. Чому важливо організовувати їх та брати в них участь?

Зараз більша частина змагань, які проводять, є для підтримки ЗСУ. Благодійний спортивний захід, де збираються кошти на потреби військових. Я чув різні погляди та думки стосовно цього. Але навіть хлопці на передовій також згодні з тим, що змагання потрібно проводити, бо важливо хоч частково, але відволікатись від тієї ситуації, яка є у нашій країні. Спортивна діяльність повинна постійно підтримуватись, бо це рух, який дає змогу відчути життя. 

Як проходять Ваші тренування у сучасних умовах?

Ми з командою вже підлаштувались під ті реалії, які у нас є. Звичайно, не все так, як би нам хотілось, адже певні корективи вносить повітряна тривога, відключення електроенергії. Але тренуємося кожного дня, в принципі у хорошому темпі. Більше працюємо на місці, тому що немає змоги виїхати десь на інші бази. Стосовно плану тренування та наповнення, то не можу сказати, що вони великою мірою відрізняються від тих, які у нас були до війни.

Денис Головко у ролі арбітра

Чому важливо, щоби жодна сфера не завмирала, футбол у тому числі, у час війни?

Якщо говорити саме про футбол, то він є одним із найпопулярніших видів спорту. Багато людей слідкують за ним. І саме через нього можна донести певний посил до широкого загалу. Наприклад, навіть змаганнями показуємо, що життя триває, ми не повинні зупинятись і падати духом. Кожна людина веде боротьбу у своєму середовищі. Не важливо: чи граєш футбол, чи пишеш книги, чи малюєш картини. Люди навіть за межами України будуть бачити, що рух є, що ми сильна нація, яка, попри складні умови, продовжує жити і займатись важливими справами. Навіть на прикладі зірок футболу, гравців нашої збірної можна побачити, що футбол має жити. Бо у такий спосіб вони ретранслюють події в Україні і нагадують про нашу боротьбу світові.

Ви вірите в те, що спорт може розвиватися і нормально функціонувати у час війни?

Якщо брати повноцінний розвиток, яким він був до війни, то звичайно це нереально. Тому що війна не може обійти нас. Але важливо рухатися, не зупинятись, навіть у тому темпі, який є зараз. Чи повернемось ми зараз до того, що було до повномасштабного вторгнення? Думаю, ні. Адже зараз усі сили направлені на нашу перемогу, це першочергове завдання. 

Як не втрачати спортсменам форму, коли чимало баз
тренування зачинені?

Наприклад, для футболу великого обладнання не потрібно. Головне гравці, м’яч і поле. У цьому плані нам простіше, адже не потребуємо функціональних майданчиків. Для того, щоб підтримувати форму, вистачає м’яча і п’ять-десять метрів вільного простору. Зрозуміло, про певні результати у таких ситуаціях ми говорити не можемо, але для підтримки форми, чому би й ні.

Що зараз у такий нелегкий для всіх час мотивує найбільше, примушує працювати та прагнути до нових вершин?

Напевно, найбільше мотивує розуміння того, що все це не дарма, і, якщо хлопці на передовій мають сили боротися за наш спокій і життя, то ми у тилу повинні також працювати і розвивати інші сфери країни. Коли усвідомлюєш, що є люди, які віддають найцінніше – життя –заради нас, то навіть мови немає про те, щоб впадати в депресію, сидіти склавши руки, навпаки хочеться працювати і до чогось прагнути. Не потрібно ставити своє життя на паузу і думати, що після перемоги все встигну. Важливо зараз знаходити в собі сили для будь-якої діяльності. 

Що Ви відчуваєте, коли чуєте звістки про смерті спортсменів?

Такі звістки для будь-якої людини несуть трагедію. Я відчуваю біль і спустошення. Особливо щемить, коли згадую спільні моменти, жарти і розмови. Насправді вкрай болісно розуміти, що людина, яка горіла тією ж справою, що й ти, раділа спільними перемогами, покинула це життя.

Сьогодні спорт став не лише частиною здорового способу життя, а засобом порятунку від стресу, з яким українці живуть вже майже рік. Чому і як спорт може допомогти нам? І як допомагає Вам?

Перш за все, спорт, взагалі фізична активність – це викид негативної енергії. Зараз можемо спостерігати, що багато людей засмучені, причини зрозумілі, то спорт є певною розрядкою. Коли ми в поганому настрої, спорт допомагає переключитись. І тому важливо займатися спортом, пробувати різну фізичну активність. Заняття спортом відволікають від багатьох проблем, стимулюють розумову активність, взагалі рятують від стресів. Так само спорт допомагає і мені. 

Спортивна кар’єра передбачає певні труднощі та емоційні навантаження. Які поради можете дати, як вистояти у стресових ситуаціях?

Важливу роль у кар’єрі спортсмена відіграє віра. Якщо він має ціль і хоче бачити саме таким своє майбутнє, то має розуміти, що важкі етапи присутні у житті кожної людини і потрібно усвідомлювати, що труднощі нам даються для чогось. Для того, щоб їх пройти, стати розумнішим та сильнішим. Кажуть, Бог не дає такі труднощі, які люди не можуть витримати. Насамперед потрібно змінити ставлення до таких ситуацій. Якщо дивитися на проблеми як на суперника, коли ти його перемагаєш, стаєш сильнішим. Тоді буде більше заохочення вирішувати їх. 

Авторка Іванна Головко
Фото з архіву Дениса Головка

To top