Якось гортаючи підручник з історичного краєзнавства, помітила одну важливу річ – у праці детально розглядали історію та місцеві особливості кожного регіону України. Але там не було Криму. І тоді замислилась: «Чому ми, борючись 9 років за деокупацію півострова, не вважаємо його повноцінною частиною нашої історії?».
І це можна простежити не лише на прикладі якогось одного підручника – це проглядається у всіх сферах, зокрема у шкільній програмі та у засобах масової інформації. Звісно, за 9 років багато чого змінилося: на уроках історії України учні тепер вивчають історію Криму, у ЗМІ регулярно підіймають питання соборності півострова з материковою частиною України. Але поштовхом до цього стала війна. Тільки після окупації ми повною мірою «поєднали» долю Криму з долею України.
Як українці сприймали Крим до повномасштабного вторгнення, у якій системі координат він перебував та що змінилося з початком російської агресії? Розглянемо це на прикладі шкільних підручників з історії та засобів масової інформації.
Історичний контекст
Упродовж століть українці та кримські татари проживали на одній території і як сусідні культури впливали одна на одну. Однак до російської окупації Криму та початку російсько-української війни півострів сприймався дещо окремо від решти території України.
Наприклад, лише в березні 2014 року Верховна Рада України постановою №1140-VII визнала кримських татар корінним народом Криму. І лише навесні 2021 року ухвалили закон про корінні народи України, який визначив кримських татар, караїмів (споріднений з татарами народ, сповідують релігію, схожу на юудаїзм) та кримчаків (кримські євреї) корінними народами України. Вони отримали право на самоврядування та право бути представленими у парламенті.
Що ж було до цього? По-перше, ми мало говорили про кримців. Звісно, конфлікти між українцями та кримськими татарами були. В історії є й моменти, коли ми опинялися по один бік барикад і разом виступали проти спільної загрози. З’ясуємо детальніше, як саме в нас формувався ворожий образ кримських татар.
Уявлення про Крим у шкільних підручниках з історії України
Все починається зі школи. До 2014 року у шкільній програмі історії Крим згадувався оглядово. До того ж здебільшого як своєрідне «місце загрози». Про кримських татар як окремий народ взагалі майже не згадується до депортації у 1944 році. Під час згадки революційних подій у 1917 році Крим також оминають. Хоча на території півострова була створена Кримська народна республіка, з якою в УНР були налагоджені дипломатичні відносини.
Як приклад, розглянемо підручник з історії України за 8 клас, авторами якого є Струкевич О. К., Романюк І. М. та Пірус Т. П. 2008 року видання. Про кримських татар згадують лише у контексті набігів та работоргівлі (сторінки 37, 39, 65, 72-77). Є й згадка про угоду Богдана Хмельницького з Ісламом-Гіреєм III (ст. 104), однак акцент робиться більше на зраді, а не на допомозі (ст. 118).
Стосовно історії за 10 клас, коли учні вивчають події періоду Української революції, у підручниках або зовсім не згадуються стосунки Криму та України в цей період (Історія України. 10 клас. Реєнт, Малій. 2010), або згадується побіжно (Новітня історія України 10 клас Турченко. 2003 ч.1). Крим подають як політичну силу, з якою Павло Скоропадський налагодив міжнародні зв’язки (ст. 115), а стосовно кримського походу Петра Болбочана не згадується основна його мета – приєднання Криму до України. Натомість говориться лише про вигнання з півострова більшовиків та встановлення німецької влади на півострові.
Отже, у шкільній програмі Крим мислиться як феномен, окремий від України, а деколи навіть як ворожий, що простежуємо на прикладі підручників з історії. Головним чином такий наратив пов’язаний з багаторічною російською пропагандою. Адже її творці твердять, що Україна поєдналася з Кримом тільки після 1954 року. Хоча, наприклад, ще у 1918 році гетьман Павло Скоропадський чітко зазначив, що «Україна ж не може жити, не володіючи Кримом, це буде якийсь тулуб без ніг». Він активно вів перемовини з пронімецьким кримським урядом і навіть вдався до економічної блокади півострова, щоб довести необхідність його приєднання до решти території України. Але згодом Німеччина програє у світовій війні, через що гетьман втрачає потужного союзника. Зрештою, Скоропадського відсторонили від правління державою внаслідок антигетьманського перевороту.
Крим у ЗМІ до 2014 року
Ситуацію, яка склалася щодо кримських татар в українських медіа, проаналізуємо на прикладі сайту ТСН та інтернет-видання «Українська правда».
На сайті ТСН найдавнішою новиною за запитом «кримські татари» є промовистий матеріал Юрія Винничука «Я відпускаю Крим», який датується 2010 роком. У статті автор розповідає про те, наскільки проросійським є півострів і навіть висловлює тезу про приєднання його та Донбасу до Росії. Загалом на сайті від 2010 до початку 2014 року нарахувала 77 матеріалів тим чи іншим чином пов’язаних із кримськими татарами. А лише за 2014 рік таких було 157. Як бачимо, кількісно матеріалів про півострів після його анексії значно побільшало.
В інтернет-виданні «Українська правда» найдавніший матеріал за таким же запитом – за 2001 рік. І стосується він мітингу кримських татар, присвяченому 57-й річниці депортації. А 24 серпня 2006 року було опубліковано статтю про антиукраїнський мітинг в Севастополі.
На сайті «Української правди» ще у 2006 році порушувалося питання інтеграції кримських татар в українське суспільство. Як зазначає авторка, українського в Криму дуже мало. І Мустафа Джемілєв, лідер кримськотатарського народу, застерігав українську владу перед небезпекою виникнення «другої Чечні».
Кількісно з 2010 року по 2013 лише на «Українській правді» був 61 матеріал про кримських татар. А за один 2014 їх було вже 155.
Загалом, якщо проаналізувати заголовки матеріалів про кримських татар як у інтернет-виданні «Українська правда», так і на сайті ТСН, то можна помітити великий відсоток словосполучень на зразок «кримські татари просять», «Меджліс попросив», «кримські татари пожаліються Європі». Тобто провідні українські медіа формували у суспільства думку про цей корінний народ не як повноцінну його частину, а як певний тягар, якому весь час чогось треба. У такий спосіб у суспільстві формувався образ прохача та комплекс неповноцінності кримських татар.
А що зараз?
За 9 років від початку російської агресії проти України наше уявлення про історію суттєво змінилося. З підручників викреслили низку російських наративів, які спотворювали наше минуле. У програмі історії тепер вивчають такі видатні постаті історії Криму, як Ісмаїла Гаспринського – духовного лідера кримськотатарського народу та Номана Челебіджіхана – першого голови уряду проголошеної в 1917 році Кримської Демократичної Республіки.
Тепер у підручниках Кримський похід Петра Болбочана трактують як спробу приєднати півострів до УНР, обґрунтовуючи це економічною та політичною необхідністю (Історія України. Струкевич. 2018 р. – ст. 61). Окремим підпунктом вивчають спроби Павла Скоропадського домогтися передання Криму до складу Української Держави (ст. 71).
Низка засобів масової інформації тепер має окремі рубрики, присвячені Криму. Зокрема Крим. Реалії на Радіо Свобода та Суспільне Крим. У матеріалах порушують питання звільнення півострова, розповідають про репресії, яких зазнають кримські татари від окупаційної влади. У 2020 році друком вийшла серія репортажів за 2014 – 2019 роки журналістки Наталі Гуменюк – «Загублений острів. Книга репортажів з окупованого Криму».
Разом з тим помічаємо тенденцію до збільшення кількості матеріалів на історичну тематику, які розвінчують російські міфи стосовно відносин Криму та України. Зокрема праці Сергія Громенка – «Забута перемога. Кримська операція Петра Болбочана 1918 року», «Скоропадський і Крим. Від протистояння до приєднання», «250 років фальші: російські міфи історії Криму».
Тепер у нас не виникає сумнівів, що Крим поєднався з історією України не в 1954 році завдяки Хрущову. Необхідність такого союзу була обґрунтована набагато раніше – ще в часи національно-визвольних змагань 1917-1921 років. Тепер ми більше розуміємо, з ким живемо поряд і з ким пліч-о-пліч воюємо проти спільного ворога. Тепер ми нарешті сприймаємо півострів як повноцінну частину України й з нетерпінням чекаємо на його повернення.
Сподіваюся, що й на міжнародній арені нарешті всі зрозуміють важливість соборності всієї території України в кордонах, визначених у 1991 році. І більше ніхто не назве передачу півострова Україні «помилкою Хрущова» (так, Ілоне Маску?). Адже навіть сам факт такого «подарунку» доводить, що росія не здатна забезпечити життєдіяльність Криму, що й було однією з причин його передачі Україні в 1954 році.
Авторка: Яна Гавришко
Посилання на матеріали, згадані у статті:
1. Винничук Ю. Я відпускаю Крим // Режим доступу: https://tsn.ua/analitika/ya-vidpuskayu-krim.html
2. Аллах Акбар // Режим доступу: https://www.pravda.com.ua/news/2001/05/18/2982663/
3. На День незалежності знищували Україну й згадували Махна // Режим доступу: https://www.pravda.com.ua/news/2006/08/24/3148994/
4. Смагіна А. Кримський електричний скат // Режим доступу: https://www.pravda.com.ua/articles/2006/09/12/3155016/
5. Голова Меджлісу: у Криму може бути “друга Чечня” // Режим доступу: https://www.pravda.com.ua/news/2007/12/17/3337979/