Сьогодні важливо говорити про Крим та кримських татар не лише в контексті сучасної російсько-української війни, а й в історичній перспективі. Ми мало знаємо про долю півострова та його мешканців, особливо в часи революції 1917-1921 років. Адже саме тоді в політиці активно підіймали питання про соборність Криму та України.
Досліджувати цей період взялася на сторінках часопису «Відродження», який виходив упродовж 1918 року. І деякі моменти варті уваги. Наприклад, у газеті росію називають лише Московщиною. А також автори статей намагаються розвінчувати міфи російської пропаганди, які в ті часи, так само як і зараз, активно поширювалися в інформаційному просторі.
Трішки історичного бекграунду
Для того, щоб зрозуміти контекст, треба з’ясувати, з чого ж почалися україно-кримські відносини. Початки переговорів між урядами УНР та Криму беруть початок ще з 1917 року, коли під впливом Лютневої революції почалося відродження ідеї автономного устрою окремих частин колишньої Російської імперії.
Складність кримського питання у цей період була зумовлена тим, що на території півострова населення було досить строкатим за своїм національним складом. Зокрема, це було пов’язано з політикою уряду Російської імперії, яка активно заохочувала до переселення на територію Таврійської губернії (до якої входив Кримський півострів) представників різних народностей. Це призвело до хвилі еміграції корінного населення Криму, кримських татар та ногайців за межі автохтонної території.
Під час обговорення формування кордонів України у квітні 1917 року уряд УНР питання приєднання Криму до України висловлював вкрай обережно. На відміну від 1918 року, тоді на території півострова діяв свій уряд, який, так само як і в Україні, пропагував ідею створення кримської автономії у складі федеративної демократичної Росії.
Важливою сторінкою в історії українсько-кримських відносин навесні 1918 року стала Кримська операція Петра Болбочана. 24-25 квітня йому вдалося взяти Сімферополь та Бахчисарай. Рейд «мав на меті поставити німецьке командування перед фактом поширення влади УНР на півострів». 29 квітня 1918 року над Чорноморським флотом підняли український прапор. Цим самим закріпили перехід флоту під юрисдикцію Української Народної Республіки. «Адмірал Саблін… врахувавши, за підсумками делегатських зборів на лінкорі «Воля», настрої української більшості команд, відповідно до «Тимчасового Закону про Флот УНР», офіційно оголосив весь чорноморський флот флотом УНР, та наказав урочисто підняти українського прапора».
Цей прецедент є досить вагомим, оскільки саме Чорноморський флот як потужна бойова одиниця в багатьох випадках ставав тим центром, за володіння яким змагалася низка держав в період національно-визвольного змагання. Проте надовго закріпити успіх Кримського походу не вдалося.
Трохи пізніше гетьман Павло Скоропадський починає шукати нові шляхи до возз’єднання півострова з Україною. На відміну від своїх попередників, він має досить чітку позицію: «Україна ж не може жити, не володіючи Кримом, це буде якийсь тулуб без ніг».
У своїх спогадах гетьман писав:
«Кримський півострів, слабо, порівняно, населений українцями, не входив до складу України. Варто поглянути на карту, щоб відразу зрозуміти, наскільки така держава не має даних для того, щоб бути життєздатною. Причому, треба зазначити, що коли б у силу яких-небудь умов такі кордони могли б кінець кінцем установитися, без сумніву, Крим зробився б найлютішим ворогом України, а весь цей багатющий український край… був би приречений на повільний занепад, оскільки його порти Одеса і Маріуполь перебували би під безпосередніми ударами з боку Криму»
Що писала преса?
1. Про передумови єдності Криму та України.
Аргументацію доцільності приєднання Криму опубліковано у матеріалі під назвою «Кримське питання» від 23 квітня 1918 року. Через те, що українським та німецьким військам вдається відкинути більшовиків, кримське питання набирає особливої ваги. Йдеться тут про історичні передумови приєднання півострова до України:
«Український народ за останні два століття вів вперту і постійну боротьбу за північне і східне побережжя Чорного моря».
Описується репресивна політика російського уряду щодо кримських татар, що й змусило їх масово виїжджати за межі півострова. Водночас українці почали його колонізувати.
«Кількість людності і простір татарської національної території є того рода, що кримськотатарська нація не може бути здібною до утворення самостійної державної організації і мусить опертись о якусь сильнішу державу, забезпечивши собі всю (нерозбірливе слово) національних прав і повноту національного розвою. Такою найбільш демократичною державою може бути тільки Українська Народна Республіка, з якою Кримський півострів зв‘язаний як найтісніше територіально і географічно…».
Також йдеться про те, що Україна зможе забезпечити кримським татарам право на національне самовизначення. Окрім того, згадують економічні вигоди від такого об’єднання:
«Державний симбіоз кримських татар і українців продиктований самою природою і ми думаємо, що ці резони, як найбільш переконливі, візьмуть під увагу татарські політики і дійдуть для добра рідної країни до вигідного для українців і себе порозуміння».
2. Реакція на претензії московитів.
У номері за 26 квітня є огляд того, що про приєднання Криму кажуть московити, зокрема огляд статті з «Рабочей Жизни», де уряд України звинувачують в незаконній анексії. Редакція часопису «Відродження» на таку заяву відповідає саркастично і заявляє, що неприйнятним є трактування, що приєднання Криму та Білорусі до Московщини було б «самоопреділєніям», а визволення цих територій українською та німецькою армією від більшовиків – анексією.
«І нам здається, які б смашні і користні плоди не принесла Україна, “Раб. Жизнь” їх їстиме, але ніколи не помітить і не скаже, що вони ростуть на дубі Української Держави».
3. Про вигідність єдності Криму та України та майбутній статус півострова.
19 травня у матеріалі під назвою «Подоба приязні» було порушено питання формування кордонів Української Держави. Особливе місце приділялося кримському питанню:
«…тим часом коли про Крим майже не згадувалося, мимо того, що від того, чи він до України належатиме, чи ні – дійсно залежить ціла наша будучина, яко суверенної держави. Крим є ключ до панування над Україною… Ясно, що Крим не може бути відокремлений від України. Це діктується їх політичними й економічними інтересами, не кажучи вже про етнографічну перевагу українців в Криму над иншими народами… Крим мусить бути зв’язаним з Україною і вже другорядне питання – чи цей зв’язок буде на федеративних, чи на автономних підставах».
Ціла стаття, присвячена кримському питанню авторства В.О. була розміщена у номері за 1 червня. Автор наголошує на тому, що питання Криму є однією із найважливіших проблем українського народу:
«Кримський півострів – це двері до Чорного моря, без которих Україна ніяк не може бути здоровим і спосібним до життя державним організмом».
Тому Україна буде намагатися здобути владу над півостровом будь-якими шляхами. Окрім того, автор зазначає, що таке приєднання не має на меті поневолити татарський народ:
«Приручення Криму не означає однак його поневолення: Українці, котрі через 300 літ зазнавали на своїм власнім тілі важкі наслідки царського режиму, – ні в якому разі не стерплять жодних притиснень для татарського населення Криму. Український народ надавши навіть розпорошеній неукраїнській людности національно-персональну автономію, тим більше не завагається ні на одну хвилину, щоби наділити татарське населення Криму широкою автономією».
Чому це важливо?
Дослідження кримського питання вкрай важливе. Особливо зараз, коли активно ведеться дискусія про можливу деокупацію Кримського півострова. Неодноразово міжнародні лідери думок висловлювали свою думку щодо цього питання. І не завжди така думка була позбавлена впливу російської пропаганди. Як от заява Ілона Маска в Твіттері 17-го жовтня про те, що втрата Криму для росії рівнозначна, як втрата Гаваїв для США.
Напередодні Ілон Маск опублікував твіт з заявою: «Крим формально є частиною Росії, як це було з 1783 року (до помилки Хрущова)». Навряд чи мільярдеру відомо про Кримський похід Петра Болбочана чи про кримський вектор політики Петра Скоропадського.
Тому й потрібно ці малодосліджені сторінки нашої історії не лише вивчати, а й поширювати правдиву інформацію серед міжнародної спільноти яка, ймовірно, найближчим часом буде вирішувати статус Криму.
Авторка: Яна Гавришко