“Львівський Лицар” — це ініціатива львівських волонтерів, яка першочергово зосереджується на допомозі українським військовим. Організація закуповує для захисників прилади, оптику, техніку та інше обладнання, а також допомагає закривати деякі гуманітарні потреби. Однак особливою її робить те, що волонтери “Львівського Лицаря” не тільки збирають кошти та знаходять, де придбати вартісне обладнання, а й розробляють та виготовляють деякі прилади самостійно.
З чого почалась діяльність “Львівського Лицаря”
2 грудня 2013 року, коли почалася активна фаза Майдану, у приміщенні Львівської обласної організації Українського товариства охорони пам’яток історії та культури створили пункт допомоги Майдану. Він працював цілу зиму. Спершу волонтери допомагали продуктами, одягом, спорядженням, передавали пластикові шоломи.
“Коли почалися серйозніші бої, ми стали робити металеві шоломи та бронежилети для захисту від палиць поліцейських. Потім стали робити бронежилети більш стійкі до куль дробовиків. Але коли почали стріляти зі снайперських гвинтівок та автоматів, наші бронежилети вже не могли серйозно допомогти”, — розповідає координатор “Львівського Лицаря”, голова Львівської обласної організації Українського товариства охорони пам’яток історії та культури Андрій Салюк.
Загалом за ту зиму волонтери виготовили близько 2,5 тисяч бронежилетів. Відправляли їх не лише до Києва, а й у Харків, Одесу.
“Я знаю про 3 рикошети завдяки нашим бронікам. І навіть ці 3 варті того, щоб робити більше 2 тисяч”, — зізнається Андрій Салюк.
Згодом, у березні 2014 року, коли Крим вже тимчасово окупували, а Львівський прикордонний загін їхав до селища Чонгар на Херсонщині, щоб сформувати новий кордон, до волонтерів Львівської обласної організації Українського товариства охорони пам’яток історії та культури прийшли прикордонники й попросили про допомогу.
“Вони їхали у літній формі й не мали ні спальників, ні карематів, ні деяких інших речей. Ми забезпечили їх теплим одягом, шкарпетками, спальниками, їжею. Але після цього зрозуміли, що шкарпетки на війні потрібні, але шкарпетками війну не виграєш”, — пригадує Андрій Салюк.
А оскільки за час Майдану довкола волонтерів-пам’яткоохоронців згуртувалося чимало людей прийняли рішення переорієнтуватися саме на бойові потреби військових.
“Я сам політехнік і маю багато друзів з Політехніки. Ми вирішили, що оскільки маємо технічні знання, можемо взяти ту сферу, яка потребує технічних навичок. Передавати шкарпетки, які потрібні теж, може багато хто, а для того, щоб передати приціли, потрібно знати, які вони повинні бути. Ми вирішили, що будемо допомагати приладами, оптикою та обладнанням. У нас є електрики, електротехніки, механіки з різних сфер. Це дає можливість розібратися в потребах, які є у хлопців. Адже коли ми розуміємо чітко потребу, можемо її комплексно вирішити. Наприклад, якщо треба коліматорний приціл, його потрібно на щось ставити. Так ми почали розробляти планки пікатінні, які можна було б встановити на автомат Калашникова, щоб на нього можна було встановити коліматорний приціл”, — пояснює Андрій Салюк.
Навесні та на початку літа 2014 волонтери працювали в закритому режимі. Про них мало хто знав, вони себе ніяк не називали. Але потім закінчилися їхні гроші, гроші друзів і навіть гроші друзів їхніх друзів. Тож у липні волонтери прийняли рішення позиціонувати себе офіційно. Тоді ж виникла ідея назватися “Львівський Лицар”.
Чому “Львівський Лицар”
Назва “Львівський Лицар” — це посилання до однієї історії з 1916 року.
“Була Перша світова війна. Російські війська підходили ближче до Львова. Тоді львів’яни почали активно збирати кошти на зміцнення армії. Був вирізьблений з дерева 2,5 метровий дерев’яний лицар. Кожен, хто давав даток на зміцнення армії, мав право забити в обладунки лицаря маленький цвяшок, якими підбивали взуття військових. І так, як цвяхи зміцнювали обладунки лицаря, гроші зміцнювали армію. Я давно знав цю історію і подумав, що вона на часі, бо тоді львів’яни, а тепер не тільки вони, роблять все для того, щоб зміцнити українське військо”, — розповідає Андрій Салюк.
Тоді чоловік звернувся до своїх друзів-іконописців Остапа Лозинського та Романа Зілінко. Вони намалювали фігуру святого Юрія з щитом. Андрій Салюк додає, що хоч Юрія рідко малюють зі щитом, але після Майдану щит був дуже символічним, адже загиблих на Інститутській виносили саме на дерев’яних щитах.
“Ми дали нашому Юрієві щит, і кожен, хто давав даток на потреби армії, мав право забити у щит невеличку бляшку з карбованим тризубом. Другий такий тризуб ми дарували жертводавцю, а кошти йшли на потреби армії”, — ділиться Андрій Салюк.
До речі, за перші кілька місяців люди заповнили 3 щити. Потім це вже перетворилося більше на символ організації.
Серпень 2022 рік. Жовква. Львівська область.
Чим і як допомагають волонтери
Основний напрям роботи “Львівського Лицаря” — прилади, оптика та обладнання. Перш за все у своїй роботі волонтери орієнтуються на запити військових та намагаються з’ясувати конкретні потреби. Адже, за словами Андрія Салюка, не завжди самі військові знають, який прилад чи обладнання підійде для їхнього запиту.
“Коли хтось каже, що треба бінокль, я завжди питаю, для яких потреб. За роки діяльності ми підібрали, які біноклі найкраще підходять для різних підрозділів. Наприклад, у нас можуть попросити 30-кратний бінокль. Але не завжди військові розумію, що для такого бінокля потрібен штатив, бо понад 12-кратні біноклі неможливо тримати в руках без тремтіння. Тож для розвідника, до прикладу, таке не підійде. Те саме стосується й інших приладів. Через це ми перш за все стараємось дізнатися потребу, що хочуть робити з тим приладом, а вже потім його шукати”, — пояснює Андрій Салюк.
Серед іншого “Львівський Лицар” закуповує для військових тепловізори, біноклі, прилади нічного бачення. Є навіть одна модель бінокля, яку волонтери одного разу повністю викупили в США.
“Цю модель ми знайшли у 2014 році. І з того часу її передаємо на фронт. Перші чотири прилади купили для проби, і один з них передали розвіднику в Пісках. За деякий час мені передали від нього відгук на бінокль. В перекладі з армійської я почув: “Ох нічого собі хороший”. Він тепер у нас так і називається НХС. І переважно у всіх на нього така реакція, бо він дуже якісний та компактний”, — ділиться Андрій Салюк.
Він додає, що 95% витрат організація здійснює в США. Обладнання звідти допомагає закривати багато специфічних потреб.
Однак, крім бойових, вони частково забезпечують і гуманітарні потреби бійців. Передають на фронт їжу, ліки, одяг.
“Раніше до приладів, щоб ті не побилися, ми клали каву. Так і називали її — пакувальна кава. Зараз замість кави до приладів додаємо продукти, медицину, спальники та інше”, — додає Андрій Салюк.
Які прилади розробили у “Львівському Лицарі”
Попри закупівлю великої кількості приладів, оптики та обладнання команда “Львівського Лицаря”, у якій зараз близько 20 людей, також виготовляє деякі прилади своїми силами. Так, наприклад, вони розробили для бійців перископ.
“У перископ можна дивитися просто очима, можна через бінокль, а можна у прилад нічного бачення. Це важливо, щоб наші хлопці й дівчата не висували голову, коли ведуть спостереження, тому що так вони можуть стати легкою ціллю для снайперів”, — пояснює призначення приладу Андрій Салюк.
Він також має перископ, який прислали з фронту. Він прострілений, тобто вже врятував чиєсь життя.
“Мене часто запитують, яка ціна такого перископа, і я завжди перепитую, цікавить вартість чи ціна. Бо вартість його невелика, але ціна — це людське життя. Ми знаємо про багато випадків, коли ці перископи рятували життя”, — ділиться Андрій Салюк.
Також “Львівський Лицар” виготовляє планки пікатінні, які допомагають встановлювати на зброї оптичні чи коліматорні приціли. Це дає можливість швидше і краще прицілюватися нашим захисникам.
Роблять у “Львівському Лицарі” й інші прилади, однак не про всі можуть поки що розповідати. Щось волонтери виготовляють самі, а дещо замовляють у профільних підприємств, які мають необхідне обладнання.
Як підтримати “Львівського Лицаря”
Для того, щоб підтримати діяльність “Львівського Лицаря”, найкраще приносити волонтерами готівку у штаб у приміщенні Львівської обласної організації Українського товариства охорони пам’яток історії та культури за адресою вулиця Коперника, 40а. Можна переказати допомогу і на карту. Для того, щоб уточнити, як це зробити найкраще, можна писати на сторінку “Львівського Лицаря” у Facebook.
Загалом підтримують діяльність організації різні люди — від пенсіонерів до бізнесменів. Поки ми говоримо з паном Андрієм самі стаємо свідками, як люди приходять і передають кошти для військових. До кабінету Андрія Салюка приходить чоловік, який, як виявилося має у Львові туристичну фірму, та вже не вперше приносить гроші “Львівському Лицареві”. Андрій Салюк не втомлюється йому дякувати, як і всім іншим жертводавцям, але той бізнесмен просить цього не робити.
“Та не дякуйте, нема за що. Дай Боже можливості. Тішимось, що є кому допомогти. Ми стараємось допомагати тим, хто вже давно працює. Ми розуміємо, що вони працюють не на секунду славу, а на результат”, — каже він.
До речі, “Львівський Лицар” веде облік усіх, кому допомагає. У кабінеті, де працює Андрій Салюк, висить прапор з шевронами підрозділів, яким передавали допомогу. І на ньому є далеко не всі шеврони. Також стіни кімнати майже суцільно завішані подяками від різних підрозділів.
“Я, чесно кажучи, не любив їх вішати. Вони у нас всі лежали на підвіконні. Але якось хлопці заїхали, присоромили, що нам їхні подяки не здалися. То я мусив викручуватися, сказав, що рамки шукають. Довелося дійсно пошукати рамки й повісити”, — зізнається Андрій Салюк.
Але він тут же наголошує, що для “Львівського Лицаря” подяки — не головне, бо волонтерам невимовно приємно і від того, що є люди, які вірять і допомагають, і що вони разом можуть підтримувати українських захисників.
Авторка: Олеся Філоненко
Фото: Олеся Філоненко, Ярослав Табінський