Волонтери-терапевти, які проводять арт-терапію для пацієнтів у Львівському психоневрологічному диспансері на вулиці Ольги Басараб, роблять це на добровільній основі, часто для збільшення особистого досвіду терапевтичної роботи з людьми, які потребують альтернативної емоційної підтримки. У психоневрологічній лікарні окрім арт-терапії волонтери також проводять музико-терапію та кіно-терапію.
Арт-терапія – це процес пошуку себе через гру та зображальне мистецтво. Ми багато уваги приділяємо терапії із психологом, однак часто ігноруємо інші альтернативні способи вилікування наших емоційних травм. Візуальна подача тіньових аспектів нашої особистості допомагає краще зрозуміти свої страхи, бажання та емоції, які ми у собі весь час репресували.
Такий вид терапії є в структурі лікарні вже довгий час, це ініціатива психіатрів та психотерапевтів диспансеру, які розуміють, що якщо хвороба пацієнта полягає не лише в органічних змінах мозку, то шлях одужання – це комплексна робота ліків та психотерапії, вважає волонтер-терапевт Юлія Красніхіна. Психологиня пояснює, що арт-терапія і групова терапія – це один із різновидів психотерапевтичних інтервенцій, які дуже класно працюють на результат та є важливими доповнюючими речами. Для Юлії поєднання ліків із психотерапією є філософією цього закладу, адже лікарі диспансеру розуміють, що для того, щоб результат мав кращий та довготриваліший ефект психотерапія має грати суттєву роль у процесі лікування. В деякі моменти медикаменти дуже потрібні, але без глибшого розуміння емоційних процесів, деструктивних мисленнєвих паттернів та усвідомлення причин своєї хвороби одні вони не є такими ж ефективними.
Волонтер заздалегідь готує відповідну та доречну тему терапії, уявлення про яку має візуально зобразити пацієнт стаціонару. Тематика кожного заняття варіюється в залежності від специфіки роботи та експертності кожного волонтера. Деякі з орієнтовних тем: “Намалювати своє безпечне місце”, “візуалізувати відчуття у майбутньому, у якому я відчуваю себе добре”, “зобразити 5 своїх загублених рис”. Як правило, сам процес малювання триває не більше 20 хвилин – більше часу, а конкретніше – 1 година, припадає на обговорення намальованого.
Обговорення намальованого є найважливішою складовою цього процесу. Досить часто учасники процесу мистецької терапії піддаються невимушеному поштовху відкритися та розповісти про бекграунд зародження свого ментального розладу в процесі пояснення малюнку. Пояснення та знаходження сенсу та концептуальності у своїх малюнках ставить по поличках багато запитань, які вже не малий час турбують людину із ментальними проблемами, бо це допомагає глибоко розібратися у собі.
Юлія, коли обирає тему для терапії, намагається обрати легку тему на ресурс чи підтримку, адже не знайома із індивідуальними проблемами/діагнозами хворих – “хтось готовий більш активно приймати участь, а хтось може бути не готовий розкритися перед групою”. “Моєю метою є допомогти людині пошукати в собі ресурс, на який вона може опертися, дати раду із хворобою та пошукати підтримку у собі” – розповідає волонтерка. Однак, вона доповнює, що не менш важливим є також вміти просити допомогу у інших людей, адже ніхто не може справитися із всім сам.
Волонтери майже не втручаються у сам процес малювання, бо розуміють важливість невимушеного проявлення підсвідомого від асоціацій із озвученою темою. Однак одним із головних волонтерських завдань є курація самого обговорення. Волонтери повинні вміти задавати правильні та доречні запитання, які не мають трігерити учасників, вміти слухати та ставитися із емпатією та повагою до кожної людини, яка розповідає свою історію, та аккуратно підводити людину до позитивного вирішення проблеми, допомогти справитися із емоціями, які виникли під час малювання.
Юлія волонтерить у диспансері вже майже півроку, частково через те, що навчається на психотерапевта на гештальт-напрямку, а всі напрямки у психотерапії вимагають волонтерства при психоневрологічних диспансерах, щоб зрозуміти такий тип клієнтів, а також частково через внутрішнє бажання виділяти свій час для допомоги людям. Допомога людям – це основне, що спонукає людей освоїти цю професію. Волонтерство потрібне для морального задоволення, це усвідомлений вклад в даний момент у нашу перемогу. “Це працює як усвідомлення того, що я роблю щось корисне” – зазначає психологиня.
Малювання також має седативний та заспокійливий ефект, тому люди із тривожністю отримують багато користі приймаючи участь у таких заходах. Депресивні стани також можна пом’якшити завдяки тривалій грі із фарбами та винесеннях своїх відчуттів на папері.
Арт-терапевтичні практики – це проективна методика, розповідає Юлія. Індивідуальні заняття з психологом зазвичай проходять через діалог, розум та когніцію, адже людина робить зусилля, думає, що сказати. А ця інтервенція застосовує образи, на ту саму проблему можна по-іншому глянути. При проективних методиках виникають образи, з якими можна піти в індивідуальну терапію, їх доопрацювати, обговорити. Це інший непрямий канал добирання до наших проблем та питань. Музика, контент, малюнок можуть викликати якісь усвідомлення, спогади, переживання, можуть наштовхнути на якусь травмуючу подію, яка лежить в основі блоків у теперішньому житті людини, а дістатися до цієї кореневої події не завжди можна через розум, тому такі взаємодії через образи бувають корисними. Це робота зі стороною себе, яка може бути заблокована та неусвідомлена.
Люди із ментальними розладами дуже часто є набагато більш креативними, ніж люди із здоровою психікою. Цей феномен яскраво підтверджується визначними художниками, які страждали від шизофренії, обсесивно-компульсивного розладу чи розладу особистості. Творчість завжди створювалася за рахунок “хворої” фантазії та можливості виходити за рамки загально-прийнятого мистецтва. Тому ментальні проблеми часто викликають психоделічні асоціації, які мають бути подані творчо, або через письменність, або через фарби.
Піклуватися про стан свого ментального здоров’я важливо як ніколи. Терапія у будь-якому вигляді допомагає розібратися із кореневими причинами своїх розладів та провести час корисно, досліджуючи свою уяву та вимальовуючи свої особисті переживання, що завжди є кроком уперед до саморозвитку та духовного зростання.
Авторка: Анна Сухаревич
Фото: Анна Сухаревич