Друзі Андрія

Друзі Андрія

“Минуло лише кілька місяців відтоді, як ми вперше почули вибухи та зрозуміли, що почалась велика війна, але ми вертаємось з Чехії до рідного міста, щоб забрати речі. 

“Тобі страшно?” – запитала я у свого сина Андрійка. 

“Страшно, мамо, але треба забрати друзів”, – відповів він. 

Друзі Андрія – м’які іграшки, з якими він до цього часто не бавився. Але все змінила війна, і тепер вони – це його доросла відповідальність. Великий мішок з друзями стоїть біля дверей у нашому будинку в Чехії й уже кілька разів я пропонувала повернути їх назад додому. 

“Після війни”, – коротко відповідає він.

Я інколи дивлюсь з гумором на цю ситуацію, але коли розумію, що в 10 років він їхав під обстріли, щоб забрати друзів, це мене приголомшує. 

Серед іграшок, які тепер подорожують з нами, є особливий в’язаний ведмедик. Ми побачили його в Ліхтенштейні кілька років тому та купили без особливої прив’язки, бо він був просто приємний на дотик. Хто б сказав нам тоді, що скоро, куди б ми не їздили, ведмедик буде з нами, а невдовзі в нього з’явиться ще один в’язаний клишоногий друг. 

Другого ведмедика ми також купили, але маю зізнатись, що після початку великої війни частіше замислююсь над тим, щоб повернутись до в’язання та, можливо, змайструвати ще одного друга до компанії. 

В’язати мене навчили в школі на уроці праці. У нас була дуже здатна вчителька, яка заклала елементарну базу, на основі якої я методом спроб та помилок опановувала рукоділля далі. 

Активно я в’язала гачком років до 18, але потім це бажання зникло й з’явилось із новою силою вже після початку війни. Я відчувала, що хочу просто щось робити руками, тож спробувала малювання, але це не знайшло в мене внутрішнього відгуку. 

Лише тоді, коли подивилась роботи інших майстринь і надихнулась, то замовила все потрібне та почала. 

Тепер в’язання відволікає мене від поганих новин з дому, заспокоює і, як не дивно, дає ще дещо. На роботі я маю спілкуватись із людьми, виважувати кожне своє слово, тож відчуваю себе напруженою. Нитки та гачок допомагають це вгамувати. 

Історія записана зі слів Наталії Бухта

Художниця: Римма Миленкова, Fulbright scholarship in Arts

Проєкт “Ательє історій” є частиною Vidnova Program — індивідуально розробленої програми для активістів громадянського суспільства з України, яка дає їм змогу продовжувати свою роботу та налагоджувати зв’язки з іншими європейськими та українськими партнерськими організаціями. 

Кураторка проєкту: Юлія Голоднікова HelloCraft.UA! #TheAtelierofStories #українськіремісниці

To top